|
Коли ми здалеку дивимось на будинок, ми сприймаєто його як кубiк, та коли пiдходимо ближче, бачим вiкна, дверi, колони та багато iншiх фрагментiв, його складових. Та от свої вiдчуття ми роздивляємося з такої даличини, що не в змозi побачити нi одного фрагмента, з безлiчи яких вони складаються. Як бiле свiтло, пропущене крiзь призму, розкладаеться на весь спектр, так i нашi вiдчуття, пропущенi крiзь призму розумiння, розкладаються на безлiчь фрагментiв, якi дозволяють зовсiм по iншому сприймати реальнiсть. |