Козаки з морiв приплили,
Здобич всю вже подiлили.
На Сiчi стояв розгул...
Знов згадався єсаул.

Чортова ж була натура:
Як у турка чорна шкура.
Наче зграбний, сухорлявий,
Погляд мав тяжкий, шершавий. 

Хитрий, хижий, нелюдимий,
В битвi звiром одержимий.
На Сiчi прозвався вовком,
Та рядився тiльки шовком -

Гарно здобич добував
Як на ляхiв полював
I османiв бив нещадно.
Черепи рубав вiн ладно! 

В Бога вiрував, чи нi,
Хрест носив все при собi,
Та ж не бачили у храмах
Його пику в старих шрамах. 

Пропадав вiн десь що ночi,
Мов не бачили i очi,
Лиш пiд зорi повертав,
З лiсу, рiчки чи iз трав.

Ляхи вбили при нагодi -
Кулю вiн спiймав в походi.
Бачили то козаки,
Але тiла не знайшли.

Як за вбитими вертались,
Чорта того обшукались.
А як ночi дiйшло дiло
Поле воєм загудiло. 

I з тих пiр в полку промовка :
"Як пред боєм бачиш вовка,
Не стрiляй його нi в раз -
Єсаул не кинув нас".